Я несу тобі каву – класично – уранці у ліжко.
Сонце світить ще тихо, і тихий мій лагідний крок.
Так несу тобі каву тремтливо, усміхнено, ніжно,
що чекаю зі щемом на той – саме перший – ковток.
Що там кави: вода, трішки кольору і філіжанка...
Не у присмаку кави її аромат чарівний,
а у тому, що ти не сама каву п’єш цього ранку,
а у тому, що в каві у ліжко є присмак весни...
Ти соромишся тихо і згадуєш кавові вірші,
де до рими «моя» – ніжно-кавова рима «твоя»...
Я приніс тобі каву... Та ти дотепер і не віриш,
що уранці – не казка, а – справжній і кавовий – я...