Я винен в тім, що ти мене не кликала.
Ти винна – що не кликав я тебе.
Ховали за тремтливими повіками
ту гордість, що осмислили тепер.
Хотілось бути гордими і вищими.
Над ким? Спитай – відповімо: «Хто зна...»
Казали біль чужий чужими віршами,
де нашого було – лише вина...
Був фантазером я, ти – фантазеркою,
любов була – фантасмагорія...
Нещасна гордість відбивалась в дзеркалі,
в яке дивились поруч ти і я...