Розбите дзеркало як втрачена любов
россипається вмить на тисячу осколків
а ми намагаємось склеїти почуття знов
и перетворюємося з людини в вовка...
І бісеться наш розум від неминучої втрати
і появляється у людини по звірячому оскал
у вовчій шкурі нікому ні хочем довіряти
в червоних очах видніється вогоню запал...
Але рано чи пізно вовк зустрічає короліву
скидає з себе приліпший бруд до тіла
і в ньому не залишиться ні краплі гніву
і він переписує своє життя заново на біло...