Так невпинно спливає час...
Вже два роки не обіймала...
Лише Viber єднає нас...
Тільки цього, нажаль, замало...
Не погладить по косах мама...
Не пригорнеш по Viber сына...
И малесеньку внученьку мала б
Не спускати з рук беззупинно...
Так щодня ми долаємо відстань...
Що у тисячі кілометрів...
Розкидало усіх по світу...
Інтернет нас єднає ввечері...
І летять по дротам поцілунки...
Сину в Польщу пишу з Тель Авіва...
З України вже мама дзвінко:
"Нас, нарешті, весна зігріла..."
І знов стежать за мною з екрану
Найрідніших людей моїх очі...
І...знов спати не зможу до ранку...
І сльозами подушку намочу...
І...хтось скаже...це вибір...був твій!
Тільки я не сама обирала...
Вже не раз був в житті буревій...
І не раз падала і вставала...
І мене не зламала смерть...
І хворобі порвала тенета...
Тож і відстань...хоч все шкереберть...
Я здолаю...дзвоню з інтернета...