Хто підкаже, якою ще можна поміряти мірой,
Розтлумачить мені все, чим жив я колись, до пуття,
Бо найкращі літа пролетіли бездарно і сіро,
А красиві літа так негарно ідуть в небуття.
Хай болить, то і що, все пекельною мукою тіло,
Потихеньку його час по йоті та все ж остужа.
Промайнуло, мов сон, вітерцем в далечінь відлетіло
Те, за чим не сумує, а стогне і плаче душа.
Плач, не плач, не повернеш слізьми вже минуле,
І спочатку нічого, безкрилому, знов не почать.
Ніби діти під вечір бажання та мрії поснули
І на всьому, що скоїв, безжальна, мов вирок, печать.
листопад, 2008 р.