Оригінал:
Зупинилась сьогодні над прірвою власних думок,
Навкруги завивало пронизливо-сивим прощанням,
Від дощу божевільного Всесвіт самотній намок,
І лиш ангел непевно торкався обличчя світанням.
Він так вперто наспівував ледве знайомі пісні,
Обіймав чорно-білих карток переповнену душу,
Що в ту мить потаємну ставали слова затісні,
Забувалось назавше банально-колюче "я мушу"...
У крилатих надій віднайшла свій легкий порятунок,
Оживали в серцях непомітні в грозу чудеса,
На очах розцвітав найцінніший від Бога дарунок -
У калюжах життя помічати завжди небеса...
© О.Романишин
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Резко остановилась над пропастью: кто-то помог…
А вокруг завывало пронзительно-гиблым прощаньем.
От дождя сумасшедшего Мир одинокий намок,
Ангел робко касался обличьем рассвета на счастье,
Напевал так упрямо из песен, знакомых едва,
Обнимал чёрно-белым альянсом набитую душу...
В тот же миг потаённый теснить начинали слова,
Забывались слова «я должна», что банальны и сушат….
У крылатых надежд я спасенье искала всегда.
Незаметно в грозу пламенели сердца чудесами.
На глазах расцветал самый ценный божественный дар:
Жизни лужи полны отражёнными в них небесами...