Стою над прірвою, дивлюсь, як гине час…
Крижиною той на осонні тане,
а з високосся тихо лине вальс –
то вічність грає на фортепіано.
Секунди падають, хвилини та роки,
летять в безодню як осіннє листя,
і зазирають в урвище зірки –
не спиться їм у космосі імлистім…
Триклятий час, його не зупини;ть,
між пальцями водою утікає.
Тече й тече, не стане ні на мить,
лише мигнув – пів віку вже немає!.
Життя – немов стрімкий метеорит,
що небо навпіл вдруге не розітне,
але без ми;тей тих яскравих світ
поблякне, буде геть одноманітним.
03.04.2018