Тихо спить ще зелена діброва
І травичка гойдає росу,
Ще на небі видніються зорі
Ще ніхто не будив цю красу.
І лиш вітер гуляє садами
Легко стелиться він у пітьмі,
Мов шукає...Її виглядає
Ніжну квітку свою чарівну.
Як побачиш ту квітку тендітну
Ти красу її не губи!
Подивись на красуню блакитну
І до серця свого пригорни.
Ти не рви її квіту яскравого
Бо то серце її золоте,
Не рви листя її ледь помітного
Бо ж то тіло її молоде...
Обійми її ніжно і лагідно
І схиляючись тихо промов,
Що віднині не буде їй холодно
Час самотності назавжди пройшов.
Ми с тобою удвох тільки знаємо
Що незвична то квітка була,
Таємницю оцю розкриваємо
Вітер-ти, ну а квітонька-я.
Ілюстрація автора)