До коренів прихованого болю,
До витоків тривоги й самоти –
Від радості, від легкості, від волі
Не так уже й далеко треба йти.
Прямісінька дорога, не забудьмо,
Хоч стежка непримітна і вузька.
А щоб її знайти, то поміж людьми
Здобудь собі наймення дивака.
Тоді ходити нею поведешся,
Аж поки слух твій не сягне взірця.
І може, як між люди повернешся,
Дадуть тобі наймення мудреця.
Аж поки догорять спокійні свічі
Далеко, на забутому узбіччі.
Листопад 1997