Ще будуть дощі – теплі, зимні і тихо ніякі.
Їх треба любити. Їх треба чекати. Дощі
лишають в калюжах, на склі і на серці ті знаки,
не зникнуть які, хоч суши, хоч стирай, хоч кричи.
Я прагну побачити краплі, нехай хоч маленькі.
Нехай не помітить тих крапель ніхто, тільки я.
Я першим почую, як крапля малесенька дзенькне
о скло, і розквітне душа несамотня моя.
Чекаю на дощ-близнюка, ми із ним так подібні.
Ми одного одне в обійми одразу взяли б...
А ще є дощі і чужі, ті, які непотрібні,
які є настільки чужими, що краще б не йшли...