Непомiтно минають лiта... Нiна Бойко

 
Оригінал:


Непомітно минають літа
І дощами лягають до ніг.
Кришталева бринить самота.
Найрідніший, ну як же ти міг?
Залишити мене без крила?
Не вернути з далеких доріг?
Наче я не твоєю була?
Як ти міг? Ну скажи, як ти міг?
Повесніло, дзюркочуть струмки.
Розмиваючи вперто твій слід.
Не відчую вже дотик руки.
І в душі приживається лід.
Завітали у гості птахи.
Линуть піснею спогади знов.
А в минуле закриті шляхи.
Тільки плаче від туги любов...
Боже, як же я мрію, хоч раз!
Задрімати на твому плечі!
Та тримає відлуння образ.
Виринає сльозою вночі.
Кришталева бринить самота.
Тепле сонце випалює сніг.
Безнадійно шепочуть вуста:
Як ти міг? Як ти міг? Як ти міг?!
©Нина, 2018


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Незаметно минают года
И дождями ложатся у ног.
Как хрустально звенит немота…
Самый родненький, как же ты мог?!
Смог оставить меня – без крыла?
Не вернуть с отдалённых дорог?
Словно я не твоею была?..
Как ты мог?..Ну, скажи, как ты мог?..
Так весенне журчат ручейки,
Размывая упрямо твой след.
Лишена я касанья руки –
И в душе приживается лёд…
К нам и пташечка в гости летит.
Ливнем воспоминания вновь…
Перекрыты туда все пути,
Только горестно плачет любовь…
Боже, как я хочу – так болит! –
На твоём задремать бы плече!..
Но в плену держит эхо обид
И слезой обжигает в ночи…
Как хрустально звенит немота…
Солнце вытопит снеги у ног…
Безнадёжно вздыхают уста:
Как ты мог? Как ты мог? Как ты мог?!


Аватар Автора оригинала