Мов казка чи примара…
Ні, це ж треба:
Лапатий сніг дарує щедро небо,
Ще й вітерець не ворухне стеблину,
Корону білу з неї щоб не скинуть.
Так безтурботно, хороше іти,
Даруєш усмішку назустріч снігу ти.
Переповняє груди радість, наче
Таку красу в житті уперше бачиш.
Час промайне, й без мене ти колись
Знов в казку попадеш цю – не журись:
Сніжинкою впаду тобі на вії
І добрі спогади про нас про двох навію.
А вже ж, навію.