У час призначений всевишнім,
примара з щербатою косою,
за Остапом, чоловіком грішним,
прийшла забрати щоб з собою.
Якраз косив у полі,
валки рівненько клав,
кінець своєї долі,
зовсІм не ждав.
Мовить, що ж божа воля,
буду смерть приймати,
та зачекай, негоже серед поля,
нескошені хліба кидати.
Стара, до вечора зажди,
а краще попрацюй косою,
і ми валків ряди,
закінчимо скоріш з тобою.
Я душі навчена збирати,
пересмикнуло аж кістляву,
не вмію в полі працювати,
проте цікаво, спробую забаву.
Спочатку трудилася не вміло,
кривий виходив слід,
та все ж освоїла це діло,
і скосили все якраз в обід.
Костомахо, йди у тінь бо спека,
пристали завершуючи справу,
та й дорога нам далека,
відпочинем, і мою скуштуєм страву.
Щедро частував козак,
цибуля, сало, пиріжки,
запивати був первак,
швидко захмеліли їдоки.
Прикладались до питва та їжі,
тужливо і весело співали.
байки розповідали свіжі.
пил піднявши танцювали.
В корчму якось забрели,
чаркувались аж гуло,
парубків веселих та дівок знайшли,
і цілу ніч тривожили село.
Розтоптав Остап бриля,
порвав сорочку на шматки,
"смерть" брикалась як теля,
гублячи по закутках кістки.
Козаченько зустрівши ранок,
облив стару водою,
давай, по чаркі на останок,
та й веди вже за собою.
Чоловіче, лишайся тут,
сама піду, бо зашельмують,
як твою сповідь про наш блуд,
на світі тім, боги почують.
Велика сила у чуток,
живий Остап понині,
бо смерть, обходить той куток,
бувають і такі дива на Україні.