Я последняя пуля в его магазине...
Я мала и глупа... так испуганна.
И не молит он больше Отца и Сына,
шепчет небу беззвучно:
"Нет. Не погибну..."
Я? Не плачу...
это всегда бессмысленно.
Я хотела бы молнией стать на платье,
или лучше - блестящею пуговкой,
очевидицей быть поцелуев памятных...
ждать, когда он проникнется мыслью,
что любовь как прекрасная музыка...
Мне бы быть перезвоном, звоночком,
в погремушке ли шариком,
чтобы утро будить и его сыночка,
собирая сны и сказки совочком,
оплетая счастье его паутинками.
Я последняя пуля...
Мой путь в патронник.
Дальше - пекло ствола...
...белым стелет зима.
Я погибну сегодня - мечтам не сбыться...
Но надежду оставлю...
ему
Знать бы только, что сберегла...
что не зря...
я
сгинула
..я остання куля...
Я остання куля в його магазині,
Я маленька, дурна та налякана.
Він не молиться нині ні Батьку, ні Сину,
Лиш до неба шепоче:
«Ні, не загину…»
Я не плачу…
Нема сенсу плакати.
Я воліла б застібкою бути на сукні,
А ще краще – блискучим ґудзиком,
Бути свідком цілунків його незабутніх
Та чекати коли він дістанеться суті,
Що кохання чарівна музика.
Я хотіла би бути малим дзвіночком
Чи у брязкальці намистинкою,
Щоби зранку будити його синочка
Та збирати сни і казки до візочка,
Щастя в’яжучи павутинками.
Я маленька куля …
Мій шлях у набійник,
Звідти в пекло ствола…
А надворі зима…
Я загину сьогодні, не здійсняться мрії
Та залишу йому хоч маленьку надію…
Тільки б знати, що згинула…
Недарма...
(С) Ника Неви