Ветер кружится привольно, подгоняет облака,
слёзы сушит мимоходом. – Ожила земля слегка.
Солнца лучики упали. Засияло всё вокруг.
Оживает мать - природа и спешит на новый круг.
Мать и мачеха желтеет шляпкой тонких лепестков.
Листья круглые коврами по долинам стелет вновь.
Маргаритки-невелички, будто пуговки пестрят
и украсить плат зелёный красотой своей спешат.
Чуть поодаль из осоки пробивается родник.
Из него ручей весёлый убежал и в мир проник.
Ты испей немного чуда. Не забудешь никогда.
Вкус естественный, кристальный. Настоящая вода.
Всё божественно в природе. Город портит естество.
Первозданность позабыли. Ей давно сказали – вот,
посажу на грядку розы. Зацветут, пойду, продам.
Сказки лишь в природе бродят. Редко ходим к чудесам.
Природи казковий засів
Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781132
Природи казковий засів
Кружляє вітер, підганяє хмари,
Сльози висушує їм, плакать не дає,
А сонця промінці на землю впали -
І все навколо сяє-виграє.
Вже мати-й-мачуха пелюстками жовтіє,
Стелиться круглим листом в долинах,
Та маргаритки-гудзички рясніють
На довжелезних трав"яних плащах.
На березі із осоки густої
Джерельце пробивається на світ,
Скуштуєш ти води його смачної
І смак цей пам"ятатимеш весь вік.
Бо не нап"єшся ти такої в місті
І первозданних не побачиш див.
А тут пирода хазяйнує тільки,
Чудес казкових робить свій засів.