Молю тебе, кохана, не вбивай
Молю тебе, зостав надії квіти.
Та не жени ії за сум та край,
Повір мені, кохання має жити .
Молю тебе, не кидай речі злі
Ти заспівай, не чути голос м’яти.
Мовчать зеленії гаї
І мати, вже не кличуть в хати.
Кохано моя, ти не вір облуді
Не вір словам, що ярять, мов би сіль
У цьому світі люди, мов би судді.
Їх вирок нам… дарує тільки біль.
Хіба вони, не були молодії
Чи не кохали? Мабуть не жили
Хіба вони не вірили надії?
Або вони не були так як ми ?
Кохана моя, не сумуй, не треба,
Усе що було, то життя твоє.
Ті погляди, що ти кидала в небо…
Оте зізнання, про своє, святе.
Про тиху ніч, зірки та вирій.
Про тихий шепіт у степу.
Про те, що завітали в Ірій*
Та про любов хай грішну та святу.
• * Ірій, Вирій — назва раю в слов'янській міфології.