Це мовчання, наче постріл. Куля - в серце.
І мені все тіло навпіл розтинаєш.
I не тільки рани сіллю - навіть перцем
стрімко сиплеш (точно в ціль), не обминаєш.
Ти мене ні трохи (зовсім!) не жалієш!
Ти жорстоко і байдуже - прямо в очі!
Як кажу про почуття, то шаленієш,
навіть злишся, та частіше все ж - регочеш.
Ну хіба кохання зовсім я не гідна?
Та невже тобі нема до мене діла?
А мені твоя любов так необхідна!
Я б тоді аж до бестями пораділа.
Що ж... Нема? Тоді тебе не потурбую.
І тобі у слід не вигукну: "Стривай!".
І нехай твого кохання потребую,
та тебе я відпускаю. Прощавай!
05.03.2018, Человек Бесконечности