Вона так легко пише вірші: про сенс життя і сенс любові,
про ніжність і про поцілунки, про вечір, ранок, ніч і день,
що залишається читати і перечитувати знову,
і розуміти – вже у серці навічно світ її пісень.
Вона і пише так, як мріє: цнотливо і сором’язливо,
словам наївно довіряє усе, що гріє у душі.
А іноді над віршем плаче, коли інакше неможливо
закласти у маленькі вірші душі великої рушій.
А потім всі її читають, як створює: наївно, просто,
сприймають, вірять, довіряють і пишуть відгуки палкі.
І знов над вдячними словами вона сльози пускає прозу...
І знов на папірець в клітинку рядки виплакує стрімкі...