Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?
Василь Симоненко
Она ко мне негаданно, нежданно–
нечаемая гостья, всё равно–
из зорьками целуемых туманов
моих несмелых юношеских снов.
Она моя в цветах и платье белом
мне руки обе нежно подала–
и за собой таинственно и смело,
в июньский зной сквозь грозы позвала.
Напрасно вился жаворонок ранний–
остерегал от жара ясных дней...
Любовь пришла негаданно нежданно–
ужель я мог не полететь за ней?
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
З вікна
Синиця в шибку вдарила крильми.
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Над сизим смутком ранньої зими
Принишкли хмари, мов копиці сіна.
Пливе печаль. Біліють смолоскипи
Грайливо пофарбованих ялин—
Вони стоять, немов у червні липи,
Забрівши в сивий і густий полин.
Полин снігів повзе до видноколу,
Лоскоче обрій запахом гірким,
Лапаті, білі і колючі бджоли
Неквапно кружеляють понад ним…
Василь Симоненко
Из окна
Будильник стал. Синица о стекло
крылом царап. Сереют стены немо.
Стожками стали тучи над селом
в тоске предзимней, сизой как понева.
Подкрашенные пламенники елей,
не то июньских лип, белым-белы,
игривые в бреду тоски метели,
бредут в густую, сизую полынь.
Полынь снегов ползёт до горизонта,
щекочет небо горечью. Рой пчёл—
колючих, белых, сонных и бессонных—
кружит в паденьи молча ни о чём...
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Моя мова
Все в тобі з’єдналося, злилося—
Як і поміститися в одній!—
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі— великого народу
Ніжна і замріяна душа.
Василь Симоненко
Родная речь
Всё в тебе согласно споконвеку:
тайный шёпот нивы золотой,
гомон рощ, заливистые реки,
явный вызов на кровавый бой...
Ты поэту крылья и кормило,
кладезь вечный, кузня звонких слов,
истины прадедовской ветрила,
сердца якорь, разума весло...
Век тебе цвести не увядая,
век дарить нетленные плоды—
ты душа народная, живая,
чистая как дива у воды.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
По лузі травами зеленими
З газетою зім'ятою в руках,
Натхненни рішеннями пленуму
Я лину на побачення мов птах.
Для нас обох на даному моменті
Нові можливості указує ЦК,
Щоб цілуватись, як у цьому документі
Велика партія нас заклика.
Василь Симоненко
Над лугом майским, зеленью укрытым,
с последней «Правдой» первый господин,
решеньем Пленума ЦК окрылен,
лечу я на свиданье
не один.
Себя как нас по-старому балуя,
припомнить бы который битый год,
к обьятьям новым, новым поцелуям
нас Партия люб...ик...ая зовёт.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Флегматично зима тротуаром поскрипує,
Фантастичні плете казки,
Позіхає десь під білою липою,
На шибки покладе мазки.
Вкриє землю габою сріблястою,
І є напруженій тиші нічній
Світ здається чарівною казкою,
Нерозгаданим плетивом мрій.
Василь Симоненко
Флегматичны зимы тротуарные скрипы—
фантастичны былинный изыск,
воздыхания где-то под белою липой,
постекольные эти мазки.
Обратится зима серебристою лаской—
и в тиши предисловья в мороз
в темноте белый свет как волшебная сказка,
канитель неразгаданных грёз.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Через душі, мов через вокзали,
Гуркотять состави почуттів...
Може, сподіватися зухвало,
Вірити і ждати— поготів.
Та не вірить я не маю змоги,
Обіймає сумніви огонь,
І червоним ліхтарем тривоги
Зупиняю потяга твого.
І стою на березі чекання:
Що ти мені з гуркоту кричиш?
Станеш ти біля мого благання
Чи до інших станцій просвистиш?
Василь Симоненко
Души сквозь, как станции минуя,
громыхают чувства... Верить, ждать?
Да. Притом надеяться родную,
встретив, не отправить в никуда.
Вмиг сомненья обнулив итоги,
веру и надежду вздев до ста,
я багровым фонарём тревоги
останавливаю твой состав.
Замерев, ловлю твой зов сквозь шумы,
веря и ещё надеясь лишь,
что сойдёшь на зов мой полоумный—
нет, махнёшь и дальше улетишь?
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Все було. Дорога закричала,
Блиснули байдужі ліхтарі.
Ти пішла від мене до причалу
І згоріла в полум'ї зорі.
Вибухали дні незрозуміло
І життя котилося моє...
Але там, де ти тоді згоріла,
Кожен ранок сонце устає.
Василь Симоненко
Было всё. Дорога закричала,
Равнодушно взныли фонари.
Без меня ты тронулась к причалу—
и сгорела в пламени зари.
Полетели дни— пустые стрелы,
потянулась жизнь как не моя...
Только там, где ты одна сгорела
в сером всходит солнце бела дня.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы