Чому так сталося в житті я незбагну,
Що друзі пізнаються не у горі?
А в радості твоїй ведуть войну?
Твоїх досягнень їх так сліпляють зорі.
Чому так сталося, що заздрість розцвіла?
Коли тобі та радість посміхнулась,
Я незбагну, бо я б так не змогла,
І я нарешті начеб-то просунулась.
Ні, то не друзі! То моя вина,
Що я не роздивилась їхню душу,
Там заздрості кипить у них війна,
А я збагнути мабуть тепер мушу.
Пробачити і відпустити все,
Що розбиває всі мої уяви,
І хай розвіє вітер рознесе,
Нехай живуть вони у своїй славі!