Ходитимемо скрізь: де не були
і де пройшли хоч раз, хай випадково,
ти, як завжди, зомлієш від любові
і нанівець зведеш всесвітню злість,
всесвітню заздрість нанівець зведеш,
хоч всі зустрічні заздритимуть тихо,
а ти любов'ю відженеш це лихо,
бо заздрість – мара, а любов – без меж.
Отак – без меж, без краю і за край,
пройдемо між деревами старими...
На стежці вічній, наче вічна рима,
лиш скажеш: «Рук з плечей не забирай...»