Возврашение домой

Филмор Плэйс
Память опять возвращает туда, куда невозможно вернуться…
Словно в поле цветок без аромата, словно дерево без листьев, стою перед домом моего детства. Дом, милый дом, после стольких лет странствий я снова пришел сюда.
Словно капля в реке, бегущая неведомо куда, до самого синего моря, - что я нашел в своих странствиях? Только ветер, только облака…
Тихая грусть, грусть без конца и начала, тихая и легкая, как песня жаворонка в весеннем небе…
Домик мой на краю поля, вишни и яблони, и река, бегущая дальше и дальше, туда, где сонная роща становится розовой и прозрачной на закате дня. Нежность и поцелуи, шепот и тишина, и сердечная дрожь…
Звуки капели и песни девушек в поле, завывание метели за окном долгими зимними вечерами и голос матери, зовущий домой…
Промытое апрельское небо и ярко-зелёная весенняя трава, жёлтые, оранжевые, красные осенние листья и чистый белый снег зимой…
Запах прогретой земли и аромат ландышей, запах цветущей липы и запах хвои жарким летним днем, и ещё сотни и тысячи запахов, снова и снова возвращающих меня домой…
Милая, милая Беларусь! Я снова здесь, рождаюсь цветком, расту колосьями в поле, умираю закатным лучом. И живу, живу, как река течет.
Я снова здесь, я нашел моё сердце, моё убежище в глубине мира, мою святую землю, напоённую любовью, сердечность и простоту, и стремление к звёздам.

--

Памяць зноў вяртае туды, куды немагчыма вярнуцца...
Нібы ў поле кветка без паху, нібы дрэва без лісця, стаю перад домам майго дзяцінства. Дом, мілы дом, пасля столькіх гадоў падарожжаў я зноў прыйшоў сюды.
Нібы кропля ў рацэ, што бяжыць невядома куды, да самага сіняга мора, - што я знайшоў у сваіх падарожжах? Толькі вецер, толькі хмары...
Ціхая журба, журба без канца і пачатку, ціхая i лёгкая, як песня жаваранка ў вясновым небе...
Домік мой на краі поля, вішні і яблыні, і рака, якая бяжыць далей і далей, туды, дзе сонны гай становіцца ружовым і празрыстым на заходзе дня. Пяшчота і пацалункі, шэпт і цішыня, і сардэчнае трапятанне...
Гукі кропель і песні дзяўчат у поле, завыванне завірухі за акном доўгімі зімовымі вечарамі і голас маці, што клiча дадому...
Прамытае красавіцкае неба і ярка-зялёная вясновая трава, жоўтае, аранжавае, чырвонае восеньскае лісце і чысты белы снег узімку...
Пах ўзаранай зямлі і водар ландышаў, пах квітнеючай ліпы і пах ігліцы гарачым летнім поўднем, і яшчэ сотні і тысячы пахаў, што зноў і зноў вяртаюць мяне дадому...
Мілая, мілая Беларусь! Я зноў тут, нараджаюся кветкай, расту каласамі ў поле, паміраю заходнім промнем. І жыву, жыву, як рака цячэ.
Я зноў тут, я знайшоў маё сэрца, мой прытулак у глыбіні свету, маю святую зямлю, напоённую любоўю, сардэчнасць і прастату, і імкненне да зорак.