Мара Белчева
РУЧАЙ
Поспіша ручай додолу,
спиною гірською плине.
Спадиста стежина гола
з ним збігає у долину.
І співа, і в’ється жваво
крізь рови, де тіней зграї,
крізь клечання зеленаве
ген зміїться, виринає.
Посмішка його іскриста
сонце з місяцем вмістила,
і вода йому все чиста,
далина — близька і мила.
Спів його вкрива простори,
він біжить крізь млу й тумани,
крізь річки і синє море
в білокосі океани.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Мара Белчева
РУЧЕЙ
Бърза ручеят надолу
по гърба на планината.
Гърбава пътека гола
слиза с него в долината.
Вий се той и пей игриво,
и през урви – сенки черни –
змей – през клек и през коприва,
губи се и пак се мерне.
Във усмивката му тясна
слънцето, луната влизат.
И водата му – все прясна,
и далечното му – близо.
Низ долини, низ полета
стигна-ще той с песента си –
през реки и през морета –
океана беловласи.