Оригинал:
Зранку плакало небо холодним дощем,
Грався цвітом весняним пронизливий вітер,
У руках із бляшанкою, вкритий плащем,
Він сидів, наодинці зі світом...
У очах стільки світла, - і звідки ж скажіть?
Стільки спокою, сонця і волі,
Не женеться за світом усім, не спішить,
Йде за долею тихо поволі…
Перехожі ідуть, поспішають кудись,
Хтось його навіть не помічає,
А у нього в очах неба синього вись
Він ЖИВЕ просто… Не проживає…
Він сьогодні подякував Богу за дощ,
За отой від якого втікаєм,
Від якого зонтами вкриваємось ми,
І обурливо сонця чекаєм.
А у нього одежа в дрібних дірочках
Він у небо вдивляється щиро,
Дощ стікає сорочкою по ниточках
Омиваючи душу і тіло…
Зупинися на мить, під небесним дощем
І послухай що буде казати…
Обернися до нього відкритим лицем
Досить просто життя проживати…
Що потрібно тобі для життя що, скажи?
Сам не знаєш, - усе тобі треба…
А чи жив ти , чи знаєш що прагне душа -
Світла, спокою, тиші і неба…
Зупинися на мить… І послухай її
Чуєш? Стогне, самотня, забута…
Наче в клітці пташа, б’ється у тісноті
У кайдани мамони закута…
Зупинися, на мить… Подивися кругом
Він сидить, він щасливий, ти бачиш?
Бо дарма, що одежа уся в дірочках
Серце в нього співає, не плаче…
І душа без кайданів, без болі, без сліз
І йому більш нічого не треба…
Він щасливий, а ти? Ну ж бо що відповіш,
Ти спішиш, знаю, справи у тебе…
Прийде час, ти зупинишся… Буде дощити…
Змиє дощ пелену тих сфальшованих мрій,
Прийде час… Ти захочеш уже не спішити
Прийде час… Він у кожного свій…
07.05.2017р.
© Автор Британ Галина Ярославівна
Перевод с украинского СветланыГруздевой
...И расплакалось небо холодным дождём,
Цвет весенний разбрасывал ветер повсюду,
И с жестянкой в руках, принакрытый плащом,
Он один, неизвестно, откуда...
А в глазах столько света – откуда, скажи?..
Сплав покоя, и солнца, и воли.
Не в погоне за славой, не чтит миражи,
Вверх куда-то глядит и без боли.
А прохожим бы мимо скорей пронестись,
Кто-то даже и не замечает.
А в очах у него неба синего высь…
Он ЖИВЁТ просто…Не проживает…
За сегодняшний дождь Бога благодарил,
От которого мы убегаем,
От какого зонтами укрыться спешим
И обиженно солнца желаем.
А одежда его в мелких дырочках вся,
Но на небо не смотрит с прицелом.
Дождь стекает сорочкой, по ниткам скользя,
Омывая и душу, и вены…
Ты постой только миг под небесным дождём
И послушай слова, что бесценны.
Обернись до него ты открытым лицом,
Хватит жизнь прожигать в ритме сцены.
Что для жизни тебе так уж нужно, скажи?
Сам не знаешь: во всём есть потреба.
Только жил ли, реши, не лишал ли души
Тишины и покоя, и неба…
Снова выбери миг, в звуки вслушайся те:
Слышишь: предана, брошена, стонет,
Словно птицею в клетке, томясь в тесноте,
В кандалах, что утробны, в загоне…
Оглянись же на миг, будто на рубеже:
Он счастливый и счастья не прячет.
Ничего, что одежда на ладан уже…
Только сердце поёт, а не плачет…
И душа не в колодках, без боли, без слёз,
А другое ему не напряжно.
Он счастливый, а ты?.. избегаешь вопрос:
Ты спешишь по делам своим важным…
Но и ты остановишься. Будет дождить…
Смоет дождь миражей перегной.
Будет время… захочешь уже не спешить,
Час придёт…он у каждого свой.
Коллаж мой
http://www.youtube.com/watch?v=2nUe4eIV3QE
Здесь можно посмотреть видео...