Зацвів старенький сад
Не так, як кожну весну…
Я не вернусь назад,
Під тінь твою чудесну!..
Ти не шепнеш мені
Щось загадкове нишком,
І не впадуть у сні
Ці пелюстки на книжку.
Вже вранці не струшу
Росу з дерев шовкову,
І не вплету в косу
Я стрічку смерекову.
Та вітри і дощі
Зривають ніжне вбрання…
Мов пелюстки оці,
Впаде сльоза остання.
Мов з пелюстками ти
Розлучишся зі мною,
Я попливу кудись
Життєвою рікою.
Другу собі знайду
Зелену сада хустку,
І, мов твою, прийму,
Тоді чужу пелюстку.
Та першу ту весну,
Що стріла я з тобою,
У серці збережу
Я радістю й журбою…