Максим Богданович. Воспоминания

Лев Бубнов
Вновь посетил  я хутора
Где годы детские прошли
Там мхом все стены поросли,
На стёклах  радуги игра
Вокруг лишь пыль. И стало мне
Тоскливо  в этой тишине.
Сад не узнать… Тревожно-дикий,
Весь лебедой зарос постылой
Нет уж того, что прежде было
И только имя Вероники
На липе врезанной ножом      
Осталось в память о былом.
Всему ушедшему обнова
Как монумент  любви, вставай
И к небу надпись  поднимай.
Не выбросить из песни слова:
Чем больше лет уйдёт со мною,
Тем выше имя дорогое

 
Iзноў пабачыў я сялібы,
Дзе леты першыя прайшлі:
Там сцены мохам параслі,
Вясёлкай адлівалі шыбы.
Усё ў пылу. I стала мне
Так сумна, сумна ў цішыне.
Я ў сад пайшоў... Усё глуха, дзіка,
Усё травою зарасло.
Няма таго, што раньш было,
I толькі надпіс “Вераніка”,
На ліпе ўрэзаны ў кары,
Казаў вачам аб тэй пары.
Расці, ўзмацовывайся, дрэва,
Як манумент жывы, ўставай
I к небу надпiс падымай.
Чым болi сходзиць дзён, начэй,
Тым iмя мiлае вышэй

Максім Багдановіч. Успаміны