Останній подих лютої зими,
Безсиле маяття слабких сніжинок.
Життя пробудження і вічної краси.
Одвічний відлік почина годинник.
Промінчик сонця серед хмар майне,
Пташиний щебет радісно віщує.
Холодний сон забудеться, пройде
І воскресіння все живе відчує.
Земля нап’ється водами струмка,
Розчеше вітер березові коси,
Весняний ліс задумливо гука,
Розсипе у траві криштальні роси.
Вербовий цвіт “Осанна!” проспіває,
І задзюрчить бурхливий водограй.
Людські серця надія огортає,
Хлюпочеться веселковий розмай.
Квітковий килим ніжний, самотканий
Розстелиться по луках і полях.
Великдень поспіша – такий жаданий,
Святим мереживом засяє у свічках.
Стежина Вічності потягнеться до Храму,
І кожен з нас зупиниться на мить.
Душа торкнеться неземного скарбу,
Бентежний дотик струнами бринить.
Природа сповіщає красномовно
Відродження з німої темноти.
Ключ журавлиний стомлено, безжурно
Знов повертається до рідної краси.
Візьме весна в тремтливії долоні,
Зеленим пензлем розфарбує світ,
Грайливий промінь бешкетує на осонні,
Триває так вже незліченно літ.
Перший погляд розквітлого зілля,
Жовтим вогником дрібко мигтить.
Сонце вміло плете павутиння,
Симфонія весни навкруг звучить.
Не намагаюся пізнати дивну тайну,
Яка розквітне по той бік життя.
В душі моїй і подив, і чекання,
І аромат терпкий до забуття.
Пробудження торкнулося душі,
Затих нещадний, невимовний біль.
Небесне скло очистили дощі,
За небокраєм залишилася сутінь.
Мережка дива щастям полонить,
Хлюпоче радість у моїх долонях,
Веселкова мозаїка блищить,
Людей сплітає в розмаїтих долях.
Занурююсь в спокусливе тепло,
Несу квітковий оберемок кришталя.
Рядки лягають на сердечне тло,
Весна торкнула струни скрипаля.
В моїх очаї казковий квітограй,
Чистінь Небес розкрила купола.
Поглянь навкруг, замислись, зачекай.
Хай оповиє серце вічная краса.