Мово Колисково, —
кожне Твоє слово
снить не забуттю:
собі, й вкруг, — життю?
мають буть підхожі,
чи людські, чи Божі:
сльози ачи сміх,
шукаючі їх;
Людськії — то й Божі!
в герці просто неба, —
в серці стрітись треба:
в ладнім на усе;
стребує най — се??
лиш таке, й незгасне,
найй крізь розчах, власне:
в повну ж аби суть,
ті слова те ждуть;
так — й самі живуть!!
бо себе знаходять —
коли щедро вродять,
що в них тільки є:
й щастя їм — стає???
як і дочекати
час, в котрім злітати:
зібравшись в піснІ
захмарні, яснІ;
нарешті — не в сні!!!
А поза сим довоєнним співом нові ряди власних, знов-бо сучасних, слів:
гулі-гулі голубам, дулі й кулі ворогам...
вікопомним каїнам, яничарам-виродкам...
а рідненьку й Богу ж Неньку — ні продам, ні оддам...