Ой ти, Петре Сагайдачний, як тобі там спиться?
Чи душа твоя бунтарська може з тим змириться,
що бідують добрі люди, рідні українці?
Бо роздав у час свій, батьку, ворогам гостинців.
Визволяв народ козацький з лютої неволі
й не бажав, гетьмане славний, іншої ти долі.
Брали Кафу і Очаків, Стамбул воювали,
захищали рідну землю і втоми не знали.
На Москву гуртом ходили, страху напустили,
об’єднав під булавою ти козацькі сили.
Били турків під Хотином з польськими братами,
та приходилось петляти і поміж катами…
Працював чола у поті ти для України,
захищав народ злиденний в лихую годину.
Православну віру нашу не давав в образу,
шабля гостра розтинала нечисті заразу.
Мріяв, гетьмане великий, ти про самостійність
і уже таки настала та щаслива дійсність.
Здобули свободу й волю для рідного краю,
справедливості ж, як завше, не було й немає…
Бо дніпровськії пороги вкрила смути крига
і на троні примостився черговий барига.
Нема сили вже дивитись на народні муки…
Повернися і клейноди візьми в свої руки!
20.02.2018