Душа розплескала назовні кохання чорнила.
І гірку в бажанні сльозу проронила.
І зкинула крила. Бо янголом бути не сила.
Душа розплескала назовні кохання чорнила.
Душа зажадала побачити як сонце сяє.
І ранок повсюди,і кожного.Щастям вітає.
І вірити в ніжність до поки її розгортає.
Душа зажадала побачити як сонце сяє.
Душа дарувати хотіла напевне світанок.
В обійми ловити вітриська притихшого,-ранок.
І смуток у вечір сховати,напевне хотіла.
Душа розплескала назовні кохання чорнила.
(Понкратова.О.В.)