Тот клавесин и плакал, и лелеял
печаль чужую. Горели свечи тускло.
Как пеликан, старый певец запел,
процеживая музыку сквозь горло.
Он старым был и плакал не о нас.
Тот голос как из другой акустики.
Испортили под люстрами романс
прекрасных слов лепестки отцвевшие.
На головы, словно соловьи,
что вили гнезда каждый день свои,
упал романс, как он ее любил,
слова незабываемые говорил.
Он подносил вокал тот, как бокал.
И бабочка была на его манишке.
Какие-то красавицы, наперекор векам,
к нему все шли по лунной той дорожке.
Исчезла музыка потом. Антракт.
Мужчины все говорили прозою.
Молчали женщины. И было все не так.
Им не хотелось пива и мороженого.
Старик все пел без грима и гримас.
Несовременными слова те были.
О, спойте девушке романс!
Как быть прекрасными женщины забыли!
Оригинал:
ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ
Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов'ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.