"Безлад у душi"
Рум’янцем всіяв вечір височінь,
Поспіло небо безліччю зірок.
З глибин цієї дивної парчі
Небавом місяць вийшов, як пророк.
Скрадлива тиша блудить під вікном,
Її б вловити порухом душі,
Щоб провела мене коротким сном,
Тоді й думок не муляли б вірші.
Гадаю, не від нас залежить суть,
Між нами й Космосом – живий зв’язок.
На кожну літеру є певна мить,
І кожна думка, впевнена – зразок.
Життя Галактики – постійний рух,
Новинами наповнений ефір.
Поета сутність має гострий слух,
Його свідомість бачить більш, ніж зір.
Тому бентежить тема прастара,
Того ночами часто не до сну.
А втім, зажди на кінчику пера,
Є кілька слів приємних про весну.
Мутніє думка від нестачі сил,
Душевних спорів втихла метушня.
Світає, рожевіє небосхил,
Нам провіщає свіжий поступ дня.
Вгорі ще тліє місяць-смолоскип,
Ховає в безмір зоряні скарби.
Вернувся гомін, десь трамвайний скрип
Повідав лунко про ходу доби.
--------------------------
«Беспорядок в душе» Лидия Скрипка
Румянцем вечер сеет в вышину,
Поспело небо миллиардом звёзд.
Из глубины парчовой на страну
Над рощей месяц белый свет вознёс.
Крадётся тишь, блуждает под окном,
Её б ловить движением души.
Пусть наградит меня коротким сном,
Не рифмовались мысли бы в тиши.
Я думаю, не мы вершим всю суть,
Меж нами с Космосом лежит живая связь.
И с каждой буквой нас связует нить,
Все мысли – образец живой для нас.
И жизнь Галактики – движение навек,
И новостями полнится эфир,
Поэт есть с острым слухом человек,
Он знает больше, чем весь звёздный мир.
Его волнует тема, так стара,
Ему ночами часто не до сна,
Потом, всегда на кончике пера
Приятным словом расцветёт весна.
Смутились мысли в недостатке сил,
Душевных споров стихла мельтешня,
Румянец горизонт уже покрыл,
Нам обещает свежий выход дня.
И не погас ещё луны большой фитиль,
Он прячет в бездну звёздное добро.
Вернулся гомон, скрип трамваев, пыль –
Звенит всё утро, словно серебро. (15.02.2018)