Самотньо. Боже ж, як мені самотньо!
Вечірній вітер врешті затиха.
Нудьги спускається задухлива безодня,
Мій вірш сумний й нічна пора глуха.
Всі одвернулись, по світах тікають.
А морок ночі серед змерзлих ліг калюж.
Не дихайте, будь ласка! Я благаю!
Мені тепла не треба вашіх душ.
Я жити так не хочу, більш не можу!
І не дивіться мені з осудом услід.
У мить став цілий світ мені ворожим,
Вже повен глечик напастей та бід.
Мені б тепла! Та вогник швидко гасне
З багаття всіх давно минулих літ.
Їх попіл блідо-сірий, тяжкий й масний
Розвіє з часом, як весняний цвіт?
Самотньо. Боже ж, як мені самотньо!
На білий сніг лягають довгі тіні.
Як чорний крук задухлива безодня
Кружля по кров’ю залитій країні.
**************************************
ОРИНИНАЛ, ИГОРЬ СОРИН:
Одиночество
Одиноко. Ох, как одиноко!
Гаснет вечер, и ветер затих.
Мне остались лишь грусть и надежда,
И угрюмым выходит мой стих.
Все ушли, отвернулись, отстали,
Даже сумрак уснул в блеске луж.
Не дышите! -я вас умоляю.
Мне не нужно тепла ваших душ.
Не хочу, не могу, не желаю...
Я уйду, не смотрите мне вслед.
Я игрок, но я честно играю,
Мне темно, но я вижу свой свет.
Мне б тепла, но огонь задувают.
Мне бв костер фразы прожитых лет,
Но лишь пепел, как лист, опадает
С недокуренных мной сигарет...
Одиноко. Ох, как одиноко
И уныло, но кажется мне, -
Не один я сейчас задыхаюсь
В этой грязью залитой стране.
картинка из Сети