Зашелестіло, ожило золоте покривало,
І ніжний легіт зірвався в буйний вихор і грає,
Запінилося срібне дзеркало й хвилями вдарило,
Очерет гне до води, то до зірок підіймає.
Як грізні мури, насипані громами й хмарами,
В тих мурах є гори, безодня, святилища - храми,
І луна небесної кари.
Тріскотить, горить, димиться золоте покривало,
Хтось червоного півня пустив,
І клуби, мов весняні грози, покотили в село,
І чоло очерет похилив.
Попелище, жаринки повсюду, доща б з відерце,
Золотий очерет впустив я тебе в моє серце,
А злий нелюд тебе підпалив.
Заніміло згарище, ні гомону, ні спалахів;
Танцюють по попелу ворони й щури;
Біжімо на вежі, лізьмо в рови, тікаймо в гори,
Гримають лиси, кнури й табуни птахів.
Згоріло золоте покривало. Де ж ти, милоє?
Де ж любії гнізда і рясні комиші?
Онде ділися гнізда й дітки вашіє,
В селі чорніють в вулицях й дахах сажінки стрункі.
Моє життя, мов золотий комиш,
Горить, росте, летить в надхмарну вись.