"Зов душi дива одвiчнi зрозумiлi двом"
Ти купаєшся в промінні животворному моєму
І в нічному безгомінні знов продовжуєш поему.
Хто знайшов весну у січні – серце вигріє незряче.
Зов душі – дива одвічні зрозумілі двом, тим паче.
Чи небесне мерехтіння, чи од сонця тепла стежка,
Разом – променів плетіння, почуттів жива мережка.
Ніжно-лагідної пряжі розмотаємо клубочки,
Хай збадьорять нам пейзажі – наших видихів рядочки.
Знов весни розчують трелі душі люблячі гарячі,
А чарівні акварелі втихомирять біль невдачі…
-------------------------
«Зов души – такое чудо» Лидия Скрипка
Ты купаешься в лучах чудодейственных моих
И в вечерней тишине снова пишешь новый стих.
Кто нашёл весну зимой – сердце запоёт незряче.
Зов души – такое чудо, двум понятное, тем паче.
То ль небесное мерцанье, то ль от солнышка дорожка,
Вместе – лучиков плетенье и живая чувств мережка.
Нежной и смиренной пряжи размотаем мы клубочки,
Пусть взбодрят они пейзажи – наших выдохов рядочки.
Снова трель весны услышат души любящих, горЯчи,
Акварели успокоят боль души, боль неудачи…