Як добре те, що смерті не боюсь я,
Що не боюся зморених очей,
І шкода, що змогу маючи, я не здаюся,
Що залишусь у кожну з холодних ночей.
Як добре, що не догораю,
Що не палаю скореним вогнем,
Як добре, що не розкохала,
Що мало так фатальних тих проблем.
І все ж, шкода, мабуть, що маю я
Багато так тобі сказати,
Сказати, що немає забуття,
Немає вічності сталевих ґратів.
Немає в нас нічого незбагненного,
Немає тих розмов без каяття,
Топчемося могилою полеглого,
Полеглого на полі почуття.
Безпринципно, вільно і болюче
Мати сумніви в думках німих,
Кричати без сенсу - промовчу,
Без страху торкнутись оазів крихких.