Дощ тихо грав свій імпровіз,
він дарував Зимі прощальний блюз...
В цій грі зі смутком розповів,
як він кохав холодну білу Зиму...
Як з крапель він сніжинки вирізав
і осипав кохану без упину...
Старавсь вморозить тисячу дзеркал,
галантно підлива в калюжі воду...
Нехай Зима свою холодну вроду
в польоті помічаючи радіє...
Свої дощі він щедро дарував
на хрусталі її свічок льодяних...
Дощ грав і грав...
Сльозами отікав, відлиги краплями
прощаючись с Зимою...
Нелютий Лютий тихо відступав
від Сонця променів у сутінок гущавин,
в ярах ховаючись від зустрічі з Весною,
щось немічно буркочучі собі...
Так і не став коханкою Дощу,
хтива Зима втікла з Північним вітром...
Маленькіх крапель ніжний імпровіз
замовк лише під самий-самий ранок...
А Дощ згорьовано, невтішно позіхнув:
"Весно, дитино, грайся не зі мною..."
* * *
Другий варіант:(разом з Валерієм Марченко)
Самотній блюз дощ імпровізував,
Бо покохав холодну білу зиму.
Та марно з крапель він сніжинки вирізав
і осипав кохану безупину.
Створити прагнув тисячі дзеркал,
він підливав в калюжі чисту воду.
Все ж на кришталь її свічок подарував
доволі льоду, доволі льоду...
Він грав і грав...
Сльозами обливавсь...
Відлига охопила три октави...
Нелютий лютий тихо відступав
від сонця променів у сутінки гущавин.
Хтива Зима - коханкою дощу не став
на Північ полетіла десь під ранок.
А дощ лишень згорьовано зітхнув...
Лишився блюз...
кришталь...
весна...
світанок...