Вона себе заздрістю змучила,
І серце закрила від світу,
Бо мабуть, кохання — наскучило,
Чи — світ, - цього нікуди діти!
Ото ж то — відчувай , мала!
Кохання йому — не дала!
І так, вже раптом сталося -
Нікого не зосталося!..
І шепіт палкий, обіймання,
Тобі не лишило кохання,
Ця досить тяжкая наука,
А доля — шепоче на вуха:
Ото ж то — відчувай , мала!
Кохання йому — не дала!
І так, вже раптом сталося -
Нікого не зосталося!..
А кажуть, що так — споконвічно,
Життю — наша доля — дотична,
І часом — на битій дорозі -
Стражджає людина в знемозі!
Ото ж то — відчувай , мала!
Кохання йому — не дала!
І так, вже раптом сталося -
Нікого не зосталося!..
Лютий 2018