Я- зовсім маленька дівчинка,
налякані очі плачуть
краплями тужливих слів,
серце- пекуча рана,
пливу на хвилях Цунамі,
не бачучи дрібних прірв...
Почекай!- хтось десь вигукнув,
й простягнув руки,-
та вирвала хвиля з швидких рук...
Ще не час!- йому я крикнула,
так мало в житті я бачила,
так мало пройдено ще доріг...
...І підняла хвиля бистрая,
і кинула мене змучену,
на материнський поріг...
Вийди, матусю рідная...
зустрінь дочку твою засмучену,
поки серця не затух стук...
дай насититись теплом літечка,
дай наслухатись пташків гоміну...
глянь, як схожий на тебе онук...
2002Р.