Я збиваю знов у кров коліна,
Підіймаючись, йду далі, як сліпа.
Серце виривалось і боліло,
Наче придавила його стіна.
Я йшла далі, озиратися боялась.
Я повільно зцілювала біль.
Я потроху догори здіймалась,
Розуміючи, що ще далеко ціль.
Я шукала іншої дороги,
Але все одно своєю йшла.
І падіння були, й перемоги...
Я не знаю, як я вижила.
Віра в себе-це велика сила!
А плацебо створює дива!
Я жила, але не так хотіла-
Від проблем паморочилась голова!
Я повільно так себе зціляла,
Довго рани гоїлись від сліз.
Ледве-ледве себе підіймала,
Збудувавши до мети свій міст.