Вирішили ми з подругой приобщиться к свєту ,
Нарядились як павліни – пішли в опєрєту.
Повсідалися в партері і лаштуєм вуха,
Растворяємся в іскустві – будем «Сільву» слухать!
Ось і музика заграла… і затихли в залі
Всі ценітєлі тєатру – і дядьки, і кралі.
Піднімається завіса… Сільва вибігає
З грацієй хромої цаплі, та як заволає!
Шепелява як папуга, слів не розібрати,
Щось вищить наче безтямна, чи вміє співати?
Бігає по сцені, пищить, зрітєля пугає,
Дивиться та й не второпа – чого не тікає?
Ані перший ряд, ні другий не збіг до буфету,
Соблюда столічний зрітєль норми етікєту?
На підмогу до солістки прибігли дівиці,
Та всі разом як завиють… як мартовські киці.
Мужські голоси намагались спектакль врятувати,
Та де там! Хіба сила баб перекричати?
В ізумлєньї від таланту оперної діви
Ми в антракті утікали безмежно щасливі!
Невже це театр столичний і кращі солісти?
В переході на Майдані ліпші вокалісти)))
P.S. Уночі приснився сон… наче поніміли
Всі красотки кабаре - в пащеці дозрілий
Помідор внєзапно встряв у царіци сцени,
Кальман від обурення сам восстав із тлєну
І поклав кінець нарузі над мистецтвом й слухом,
І на тому світі в Імре не витримали вуха)