***

Сумують сірі очі, тужить серце
Бо втрапили в колючу прірву слів,
Що вкрила все отруєним ряденцем
І знищила собою радість днів.

Чому скипає кров від рани тої,
Що нанесли від заздрощів душі?
Чому у натовпі людей густому
Ти наче заблукав серед дощів?...

Навіщо все руйнують, що раніше
Так тяжко будували й берегли?
І знищують любов все сміливіше,
Штовхаючи її до самоти?

Чому? Навіщо? Тяжко зрозуміти…
Та з болем станемо сильніше все.
Потрібно зберегти ті дивоцвіти,
Що ніжне серце в глибині несе.

29.01.2018