стихотворение на украинском языке
Залежить все від вас
Якщо є сила, слів нема,
Щоб розказати про країну,
Де закликають небеса –
Єднати край, людей, родину.
Як треба вміти, жити мирно,
Бо Богу в небі, дуже зле,
За те, що душі – наче діти
Не бачуть в єдності святе.
Вони щось ділять, не поділять!
У хаті сваряться брати.
Лиш матері у добре вірять,
Бо в пеклі ворога сини…
Війна! Війна! Що робиш ти?
Чи Божа кара на дуринду,
Зійшла? Братів знедолених навчити,
Які накликали негоду
І посварилися в житті:
Бо маловірні, та дурні!
Пихатий «демон» - краде, п’є!
Обличчя своє в олів’є
Втопив по вуха, як країну;
Бо серце бісове, так п’є,
Що вже не бачить Батьківщину.
Невже боролися зате?
Щоб дурня мати на престолі!
Невже духовність не живе?
В душі козацької родини.
Невже, не маєте ви волі?!
Зробити файну Україну.
Невже, до Віри, та Любові,
Ви зневажаєте родину.
І Бог у серці є. Дніпро тече велике.
І хто ж на світі все псує?
Зневага своя, що – каліка!
Брати! – прокиньтесь, заспівайте,
Свій розум смути розпрягайте.
Людина прагне миру в небі,
А той, на троні – прагне зомбі…
Чи варто вірити тому,
Хто рідну неньку не кохає.
Чи варто вірити тому,
Хто на війну благословляє:
А сам – все робить, щоб війна,
В країні довше ще жила.
Бо правда, браття – в грошенятах,
Що гірко плачуть в рученятах:
Бо сльози ці – народні є!
Дніпро – між браттями тече!
Від вас залежить, злагода, та мир:
Бо Бог – у Серці! Там псалтир…
© Copyright: Yura Eolas-Shanti.
2018
P.S.
Не розумієте ви серця –
Яке отримали в житті.
І тільки розуму здається,
Що світ покинули святі.
Бог вам дарує – хлібну землю,
Сльози кристальної Дніпро,
Лани пахучі та озерні,
Що споглядають на село.
Чого коштує вишиванка
У мальовничості своїй,
А в ній дівчинонька фіалка –
Палає зорями очей.
А спів народної любові –
Слова та речення, чудові!
А ті музики що у Львові,
Такі веселі, кольорові!
Та балакучі у розмові.
То воля Божа до людей;
А доньки ваші чорноброві –
Що колисковують дітей.
А борщ, вареники, сметана –
Готує серденько – кохана!
Чого ж тікаєте з країни?!
В життя красиве за кордон.
Чому лишаєте руїни,
На тих стареньких, що як сон,
Додолу хиляться у спинах,
Від праці тяжкого життя;
Та відчувають у колінах,
Зневагу вашу, та ниття!
Боріться браття за світлину,
За неньку серця – Україну!
Де мудрі люди, там є мир!
Бо слово Боже, це інжир.
Скуштуйте Божої любові,
І хай не буду, війн, та крові.
© Copyright: Yura Eolas-Shanti.
2018