Чиясь душа сумна і похоронна
Оновлюється – мов темна ікона
Від крайніх молодих нашарувань:
Від мислень мерзлоти і щирості кохань.
Кусками оповзає лжа донизу.
Бо миє душу порятівнеє начало
Божественних високих устремлінь!!
Не полозом у сні снігоскрипінь –
Це ластівка
пронизливо співала!
Весною душу праведну тримала,
І плакала, літаючи, благала,
Перегортала день і ніжками штовхала,
І душу різала – так довго оповзала
Зверху солодкая, низом оманливая
лжа.
Прийми реставраційного ножа:
Нехай відпаде геть лиш те, що
заважало:
Лиш чистий погляд бачить біг вужа,
Чиясь душа у чистоті заповажалась
Світловогнем Христовим.
31.10.2004