Перед картиной А.Иванова «Явление Христа народу»
Вон там идёт Христос, Он в голубом тумане.
А здесь гудит толпа – пророки, резники…
Вон и товарищ мой, тот, на переднем плане
Парнишка молодой, что вышел из воды.
Мы окунались в Днестр, купались в мяте-руте,
Мы побратались с ним – украинец – еврей.
Печали детских лет из прошлого вернуть ли?..
Прочту их из глубин его больших очей.
Ты ёжишься, мой друг, от иорданской влаги,
Ты в глубь седых веков провидцем юным зришь…
Уже всё ближе Бог – идёт спокойным шагом,
Мой брат, что ж ты Ему навстречу не спешишь?
Ты вёрткий, ты шустрей, чем ласточка в полёте,
Взлети ж, мой мальчик, сядь Миссии на плечо,
Пусть из глубин Его божественнейшей плоти –
Дыханьем ветерка – смех счастья потечёт!
Пусть усмехнётся Бог, грехи пусть смоют воды,
Голгофа позади. Всевышнему хвалы!
И Он явился тут, чтоб пробудить народы,
Чтоб солнце правоты воскресло из золы!
А друг мой всё дрожит, как в лихорадке. Будто
Он среди всех один на тот людской базар
Осведомлён, что все погибнут завтра утром,
Что иудеев кровь заполнит Бабий Яр!
А Бог себе идёт, яры переступает,
И сердца стук при том Всевышним освящён;
Ладони, где подчас стигматы проступают,
Он прячет, чуть стыдясь, под голубым плащом.
Ведь что там крест его, что иглы терний хрупких,
Что правды и любви господний тот завет
В противовес броне, печам и душегубкам,
Что пеплом тех печей засыплет целый свет?
Перевод с украинского
ДМИТРО ПАВЛИЧКО
ПЕРЕД КАРТИНОЮ О.ІВАНОВА "ЯВЛЕННЯ ХРИСТА НАРОДОВІ"
Христос – в далечині, в блакитному тумані,
А тут гуде юрба – пророки й різники;
тут є й товариш мій, той, на переднім плані
Оголений хлопчак, що вийшов із води.
Ми з ним купалися в Дністрі, в зеленім Пруті,
Ми з ним браталися – вкраїнець і єврей.
Дитячих літ моїх печалі незабуті
Я бачу в глибині його тужних очей.
Мій друг зіщулився, окроплений водою,
Куди він дивиться? У глибину століть…
Бог наближається повільною ходою,
Мій брате, чом же ти не йдеш йому навстріть?
Я знаю, ти пруткий, мов ластівка в польоті,
Злети ж, мій хлопче, й сядь Христові на плече,
Нехай глибинами божественної плоті,
Як вітру лоскоти, сміх щастя потече!
Хай усміхнется Бог, бо ж муки всі позаду,
Голгофа пойдена,і рани зажили.
І він з’явився тут, щоб ознаймити правду,
Щоб сонце людськості підняти із золи!
Але товариш мій дрижить, як в лихоманці,
Так наче він один на весь отой базар
вже знає, що вони загинуть завтра вранці,
Що кров’ю сповниться, як море, Бабин Яр!
А Бог, що йде здаля, яри переступає,
Заслуханий в свого жахного серця щем;
Долоні, цвяхами пробиті, він ховає,
Немов од сорому, під голубим плащем.
Бо що там хрест його, що терня, вбите в скроні,
Що правди й злагоди господній заповіт
Супроти газових печей, супроти броні,
Що смертним попелом засипле цілий світ?