ПЕРЕКЛАД
Линуть роки - сивіє моя голова,
Біль гнітить і жура серце крає,
Та ніяк не знайду ті чарівні слова,
Котрі душу твою відкривають.
Ніч до ранку дарує сюжет, може два,
Навіть рими шле небо зірками,
Та лишень доберу у рядочок слова -
Розсипається вірш і зникає.
Чом не чула тих слів, що для тебе беріг? -
У зневірі був, ледь не змирився.
Тому й срібло так густо на скронях моїх,
Що до мрії крізь стіни ломився.
Ні! Не те! І коритись мені не пора,
Не таке ж я долав – було й гірше.
Доки вірю у силу натхнення й пера,
Буду в аркуші сіяти вірші.
Ну нарешті! Відкрилась – і справі кінець.
Бо в розпуці ледь не збожеволів…
Говори швидше «Так» і гайда під вінець, -
Я до мрії достукався в слові!
В свою душу впусти мене без вороття -
Моя ніжність заповнить пустелю.
Одну стежку на двох у щасливе життя
Доля врешті покірно простелить.
Антонина Гриппа
.
ОРИГИНАЛ СТИХОТВОРЕНИЯ:
Скоро станет седою моя голова,
Боль с тоскою гнетут и терзают.
Ведь никак не могу подобрать я слова,
Те, что душу твою открывают.
Ночь мне дарит к рассвету сюжет или два,
Даже рифмы к словам предлагает.
Но строку дописать успеваю едва,
Рифма, как и слова, исчезают.
В этих рифмах, как в этих словах и стихах
Я погряз, было чуть не смирился.
От того седина в волосах, на висках,
Что к мечте я сквозь стену ломился.
Нет! Не то! И позорно смиренье моё,
Переделки бывали и хуже.
Пока верю в пера моего - остриё,
Буду лист я стихами утюжить...
Получилось: открылась и делу - конец.
Я же здесь не свихнулся едва...
Говори скорей : "Да", и пойдём под венец -
Стали ключиком к счастью, слова.
Свою душу открой мне - забыв обо всём...
Я своею в неё залечу...
Покорилась судьба, мы по жизни вдвоём!
А с тобою мне всё по плечу.
Виктор Семенюк