Зелені ліси, золоті ниви,
Кам'яні гори, сріблясті ріки,
Хто тебе зненавидів,
За що тебе спустошено?
Невже християнські храми,
Які будують люди,
Добро і мир не сіють,
В українські душі.
Будуємо церкви святі, чисті,
Щоб молилися в них українці,
Вони моляться і жалкують
За мирними часами,
І тихесенько плачуть,
Та втираються рушниками.
Колись було військо,
А у нього ядерна зброя,
Колись була Україна
Вільна від лиха і горя.
В Києві за столом дубовим
Сидить владар - гетьман
Під прапором кольоровим.
Кому він служить,
Чого він чекає,
Коли вся Україна,
В вишиванках ридає.
Могили риють все глибші,
Гасла гукають все гучніші,
Щоб паперові бюлетені,
Перетворились на гроші?
Гетьмане, батьку!
Якби Україна знала,
Що брат піде на брата,
То тебе б скарала,
На майдані б розп'яла.
Україна стомилася, тяжко страждає,
І гетьмана прапорцями вітає,
Слухає його речі, робить з ним селфі,
І проклинає Камінь, що давить їй плечі.