ВЕРЕТЕНА
А в глазницу реки западает осколок месяца.
Он идет по воде – и вода оттого тревожится.
Я легка и мягка, из меня словно тесто месится.
И вонзаются в плоть то ли розы, а то ли ножницы.
Говорю ему так: «Можешь гнуть меня, можешь печь меня».
Распивает меня он глазами своими темными.
Незаконной женою стою перед ним невенчанной.
А над нами вверху дышат ангелы с веретенами.
Пусть, во имя Отца, не порваться вовеки пряже той.
Пусть хоть пальцы мои – словно белые стебли – выжнутся.
Молоко в животе невесомое тихо топится.
Ночь терпка и пьяна - на холодных устах Всевышнего…
****************************
У очницю ріки западає колиска місяця.
Він іде по воді – і від того вода тривожиться.
Я легка і м’яка, що аж тісто із мене міситься.
Затискаються в плоть дикі рожі, бинти і ножиці.
І кажу йому так: «Хоч ламай мене, хоч печи мене».
Розпиває мене він очима своїми темними.
От стою перед ним я невінчаною дружиною.
А над нами вгорі – дивні янголи з веретенами.
Хай, во ім’я Отця, не порветься ніколи пряжа ця.
Хай хоч пальці мої – білі стебла каблучок – вижнуться.
Унизу живота молоко невагоме пряжиться.
Пряна ніч, ніби грог, – на холодних вустах Всевишнього…