Ліна Костенко.(нар.1930)Пливли ми ввечері лиманом
Мы плыли в лодке вдоль лимана,
Моторчик кашлял, как больной.
А где-то за морем, в тумане
Турецкий берег был, чужой.
И песню пели мы про Байду
И про турецкого царя.
Как Байда стрелами глобально
Царя однажды обстрелял.
Один пел, замечтавшись, тонко
И эхом вторили леса.
В туман, лиман и речку Конку
Впадали наши голоса.
Так вольно было жить на свете,
Такой простор степных широт,
Что ни один и не заметил,
Что лодка больше не плывёт.
Не то наткнулись мы на камень,
Не то бензин спалили весь
И царь подводный с пауками
Не позволяют с места слезть.
Смеётся Байда, нас дразнящий
Из дальних далей и земель:
- Ну,что, потомки! Пойте дальше!
Но поперву покиньте мель!
С украинского 20.01.18.
Ліна Костенко. Пливли ми ввечері лиманом
Пливли ми ввечері лиманом.
Моторчик чахкав спроквола.
Десь там за морем, за туманом
Уже Туреччина була.
Співали пісню ми про Байду
І про турецького царя,
Як Байда стрілами глобально
Царя у голову ціля.
А хтось виводив тонко-тонко,
Гули замріяні баси.
В туман, лиман, у річку Конку
Впадали наші голоси.
І так нам вільно, так повільно,
Таке роздолля степове! —
Що так ніхто і не помітив,
Що човен далі не пливе!
Чи, мо, наскочили на камінь?
Чи, мо, бензину вже не є?
Підводне царство з павуками
Нам зрушить з місця не дає.
А ми ж про це не мали й гадки.
Сміється Байда з далини:
— Що, доспівалися, нащадки?
Зіпхніться перше з мілини.