У тиху ніч, де хвилі котять,
По гальці і піску, я сумую і блукаю,
І русалоньку із моря виглядаю.
Та чи знає русалонька, що я її чекаю,
Чи знає кохана, що я її кохаю?
Ніччю люба в морі, а на світлі в дома,
Як виходить вона з моря, я її питаю:
“Чи гріє теє море, бо ти аж вся тремтиш,
Чи любить тебе теє горе, бо ти за ним гориш?”
Та русалонька очима тільки моргає,
Бо ворожка злая уста у неї відібрала,
Щоб не розмовляла, ні зі мною, ні зі світом,
Щоб чула тільки плескіт нічного чортория,
І пірнала із хвилі в хвилю, і море цілувала.
Хто русалоньку тримає у хвилястому морі,
Чому вона покрилася зеленою лускою?
Як вона виходить із моря, то ту луску зчищає,
І кожну хвильку у морі проклинає.
Мені обіцяла русалонька не тікати в море,
Та кожну ніч купається в ньому.
Щось довго не виходить русалонька з моря,
Мабуть непритомна, невже потонула,
Моя русалонька люба...